КОРОТКА  ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА

ПРО  МІСТО  ТАЛЬНЕ

 

(для виявлення ідей і обґрунтування

 використання символіки у гербі міста)

 

         Місто Тальне – центр однойменного району, що розташований на обох берегах річки Гірський Тікич і його притоки Тальянки в 141 км до південного заходу від міста Черкаси – обласного центру. Залізнична станція на лінії Христинівка-Цвітково, населення близько 18 тис. чоловік.

         Територія міста була заселена з давніх часів. Про це свідчать багаточисельні археологічні знахідки, зроблені на території міста і його околицях. Тут виявлені залишки чотирьох поселень трипільської культури, одне поселення епохи бронзи (культура не визначена) і залишки трьох поселень черняхівської культури. В словнику Брокгауза і Єфрона є згадка про археологічні пошуки в цьому місці: «у1876 році були розкопані 8 могил. Були найдені скелети, а також багаточисельні предмети старовини – платинові дзеркала, прикраси з дорогоцінних металів, засоби праці, предмети домашнього вжитку» (1). З Тального в 1890 році. почалась епоха вивчення трипільських пам’ятників Буго-Дніпровського межиріччя.

         На території Тального знайдені найбільші поселення трипільської культури, що датуються III-II тисячоліттями до нашої ери. Ці знахідки свідчать, що землі на яких зараз знаходиться місто були заселені з давніх часів.

         Дані про заселення цієї місцевості в більш пізній час незначні. Є літописна згадка про похід князя Ізяслава біля 1150р. через тутешні землі (Ізяслав ІІ Мстиславович, біля 1092-1154 рр., хрещений Пантелеймон, син великого князя київського Мстислава І , великий князь київський 1146-1149 рр., 1150-1154 рр.) (2).

         На території міста археологами виявлений культурний шар монголо-татарського періоду, що не дає, однак, підстав стверджувати про існування в цей час міського поселення.

         Із 14 століття землі сучасної Тальнівщини входили до складу Великого князівства Литовського. Як і сусідні території, що знаходилися на південній околиці князівства вони були мало заселені. Через цю місцевість проходив т.з. Чорний шлях, один із головних шляхів татарських походів. Мабуть, тому і немає даних про поселення того часу: часті нашестя розоряли й надовго спустошували ці землі. Потрібно було багато років, щоб знову заселити й обжити їх. Найбільш великого спустошення зазнали ці землі в 1482 році, коли через них пройшов кримський хан Менглі-Гірей.

         За Люблінською Унією 1569 року Велике князівство Литовське і Королівство Польське об’єдналися в одну державу – Річ Посполиту. У відповідності з новим переділом земель територія Тальнівщини в складі Брацлавського воєводства опинилася під владою польської Корони.

         Пізніше письмова згадка про ці землі міститься в сеймовому акті 1609 року, згідно з яким територія, що називається «Уманню» була подарована Брацлавському старості Валентину Калиновському. «Ця пустиня, не визначена в актах межею, мала більше 300 верств» (3).

         Поступово спустошені землі заселяються, появляються дані про деякі поселення Тальнівщини. Так, на карті Боплана, що складена наприкінці 40-х років XVII ст., позначена Романівка. Тальне на цій карті не позначене. Про дату створення міста нема ясності до цих пір. Можливо, в ті далекі часи тут було якесь незначне поселення, так як в першій письмовій згадці, що датується  1663 роком ,Тальне згадується як містечко (містечко відрізняється від села тим, що має площу більше 5 га). Ймовірно, що такому значному росту поселення за короткий період часу (в кінці 40-х років XVII ст. воно ще не згадується, а через 15 років це уже містечко) сприяли особливі причини.

         Існує декілька версій про погодження назви міста. У тюркських мовах слово «таль» означає оборонну споруду або те, що аналогічне розумінню «застава» (гарнізон, охоронна варта, засада) (4). Можливо,  на цьому південному рубежі під час Київської Русі існував сторожовий укріплений пункт, а ,можливо, і поселення.

         Згідно з другою версією слово «таль» в слов’янських рукописах згадується в значенні «заручник (5), полонений». У Даля «таль», «тала» трактується як «застава», «заручник». Такої версії притримується і Л.Похилевич: «Таль у древніхъ літописцовъ означаєт заложникъ, слъдовательно, Тальное, Тальянка, древнія славянскія названія і вероятно, получили наименованія еще до руинъ» (6). Тобто, можливо, в цих містах було зручно утримувати й охороняти заручників. Однак не зрозуміло, хто був заручником і хто і з якою метою їх утримував. Досліджуючи історію Тального, ми звернули увагу на наявність певної кореляції між назвою «Тальне», словом «таль» (що в перекладі означає «долина») (7), особливостями рельєфу місцевості, етнічним складом населення даного поселення і його економікою. На основі цього спостереження нами запропонована така версія походження сучасної назви міста.

           Біля Тального з давніх часів було зручне місце для переправи через Гірський Тікич (найбільш вузьке місце річки, високі береги, на яких можна спорудити міст. До цієї переправи сходилися багаточисленні дороги : з Черкас (через Смілу), Канева, Богуслава, на південний захід – до Умані, Бару, Брацлаву, Хотину. Людне перехрестя приваблювало торгівців. У ті часи (приблизно з кінця 50-х років XVII ст. до 1663року) тільки дякуючи торгівлі міг здійснитися досить інтенсивний ріст поселення.

   Більшу частину торговців складали євреї (хоч були і татари, греки, вірмени). Євреї, які заселяли ці території, відносяться до субетнічної групи ашкеназів (ашкенази, від древньо-єврейського Ашкина з Германія) – нащадків центрально-європейських євреїв. Розмовна мова у цієї групи ідиш (буквально-єврейський). Ідиш відноситься до мов індоєврейської сім’ї (германська група). Євреї-ашкенази переселились в 14-15 ст. на територію Великого князівства Литовського з території Польщі й інших європейських країн. Осівши в Тальному, вони потім складали значну частину його населення (аж до поч. 40-х років ХХст.). Не виключено, що вони дали назву місту по характерним особливостям місцевості. Русло річки Гірський Тікич у цьому місці протікає в досить глибокій долині (каньйоні). А саме місто розташоване на горбистих з великими перелазами висот берегах (за що місцевість заслужила порівняння з пейзажами Швейцарії). На ідиші долина вимовляється «толь» (таке ж за змістом і близьке до німецького варіанту за вимовою). Досить ймовірно, що від слова «долина» і походить назва міста Тальне.

         Ймовірно, таке тлумачення назви міста в той період його існування сприяло закріпленню попереднього, що має тюркське або слов’янське походження. В різні епохи, змінюючи одна одну, етнічні групи могли по-різному тлумачити значення місцевої назви, виходячи зі своїх лінгвістичних чи інших понятійних особливостей. Тому можуть бути різні тлумачення цієї назви з точки зору тюсько-монгольського, слов’янського або єврейського походження.

         За Андрусівським перемир’ям 1667 року між Росією і Річчю Посполитою Тальне, як і навколишні землі, залишилося під владою Польщі. Але мирне життя в цих краях так і не налагодилося. Внутріполітична боротьба в українських землях, що виявилися до того ж на перетині геополітичних інтересів сусідніх держав (Речі Посполитої, Московського царства і Османської імперії), при активній участі останніх перетворила Україну в арену перманентних війн. У 1674 році під час турецького походу  на підтримку Дорошенко була зруйнована майже вся правобережна від Дніпра територія сучасної Черкаської області. Довгі роки тутешні землі, в т.ч. Тальне, були в опустошені.

         Поступово життя в цих краях знову відроджується. У Тальному з’являються кам’яні будівлі. В 1702 році тут був побудований кам’яний костел. Мабуть, тут була досить багаточисельна і достатньо заможня католицька община, яка змогла побудувати таку споруду. Приміщення збереглося до наших днів. Після реставрації в кінці ХХ ст. в костелі відновилась служба. Приміщення костелу – найстаріша будова Тального, що збереглася.

         З 1711 року за Прутським договором ці землі входять до складу Польщі. З 1725 року Тальнівський маєток, що знаходиться у володінні роду Калиновських, переходить разом із землями «въ Кієвской и Подольськой Украйнахъ въ собственное владеніе великого короннаго гетмана Сілезія Потоцкаго»(8) (Франциск-Силезий Потоцкий). До 1823 року Тальне  і  маєток належить роду Потоцьких. Потоцькі (герб Пілава) - шляхетський, пізніше графський рід, який отримав свою назву від села Потоки поблизу Кракова(9).

          Лакиєр описує цей герб так : «Пілява – в голубому полі два білих хрести і половина третього з лівої тільки сторони. За подвиги проти прусаків, переважно при місті Піляві, був герб цей подарований витязю Зарославу королем Польським Владиславом Кудрявим» (10). З тих пір залишився чудовий пам’ятник – парковий комплекс. У Тальнівському маєтку Потоцькі  за зразком уманської «Софіївки» створили дендропарк. У ньому були викопані озера, в яких водилися риби рідкісних порід, ставки, на яких розводили лебедів. У лісах парку жили олені, фазани. Славу парку складала його дендрологія – росло більше 50 рідкісних порід дерев. Парк прикрашали скульптури із білого мармуру, частина яких після 1917року була перевезена в «Софіївку». В даний час Тальнівський парк – пам’ятник садово-паркової архітектури XVIIІ ст. Однак, якщо взяти до уваги час створення парку «Софіївка», що відноситься до 1796-1801 років, і ті обставини, що Тальнівський маєток, як і Уманський, належав Потоцьким, мало ймовірно, щоб власники створили два парки одночасно. Скоріше всього парк у Тальнівському маєтку був створений пізніше початку ХІХ ст.

         Польська влада, прагнучи поширити свій вплив на населення підконтрольної їй території, насильно спрямовувала його в католицтво, чинила гоніння за православними священиками. Крім того, «одни только евреи и лица, содержавшие панское исповедание, остались свободними от приписки къ имъниям и не воспользовались благодъяніями кръпостнаго состаянія»(11). Міжконфесійні, етнічні конфлікти, багатократно посилені економічним гнітом селян, призвели до виникнення гайдамацького руху (гайдамака – з турецького (тюркського) бунтівник, людина, що вносить неспокій, розорення). В травні 1738 року гайдамаки здійснили напад на Тальне.

         Із 1793 року Тальнівщина в складі Російської імперії. У 1797 році Тальне входить до складу новоствореного Уманського повіту Київської губернії і залишається власністю Потоцьких. Дочка Потоцьких Ольга вийшла заміж за графа  Льва Наришкіна. З 1823 року Тальне разом із селами маєтку, як придане графині, перейшло до Наришкіна. В 1846 році генерал Наришкін на місці стародавньої церкви побудував кам’яну Свято Троїцьку церкву з кам’яною дзвіницею.

         До того часу маєток був «резиденціей генерал-лейтенанши Ольги Станиславовни, графини Шувалової, уродженой Потоцкой» (12). В Тальнівському ключі (збереглася з давніх часів форма адміністративно-територіального поділу) за графинею числилось «земли 30,440 десатинь, съ 5520 ревизскими душами, слідующихъ селах : м. Тальному, с. Гордашевкъ, Лащевой, Романовкъ, Паланочкъ, Поташъ, Мошуровъ, Білашкахъ, Глібочкъ, Кобриновой-греблі, д.Соколовочкъ» (13). В ті часи це було дуже велике землеволодіння.

         Від Наришкіних Тальнівський маєток переходить до Шувалових. Герб Шувалових піднімається до польського герба Боньча. Як слідує із опису Лакієра : «Вонсча – є в голубому полі єдиноріг, що біжить вправо, кольору білого. Верхня його половина з передніми ногами видна в нашоломнику. Родоначальник роду Боньчейв, Мерж, виїхав з Італії в 996 році і прийняв прізвище Боньча або по імені Боніфацій в скороченому і перекрученому вигляді, або за свої багатства (вона), або, накінець, тому, що прибув в благо приємний час»(14). В геральдиці єдиноріг це елегантний, але лютий звір, схожий на коня, але з козлиною бородою, ногами антилопи, хвостом лева і рогом в центрі лоба таким гострим, що будь-хто може порізатися тільки від дотику до його кінчика (15). Єдиноріг – емблема чистоти, непорочності, чоловічої честі. З цієї причини цей символ включався в герби вищою знаттю. Зображення герба Шувалова збереглось на приміщенні «мисливського будинку» - замку Шувалова в Тальному.

         При правлінні графа П.Шувалова в Тальному відбулися знаменні події, що привели до появи в місті промисловості. В Тальному в 40-х роках ХІХ ст. з промислових підприємств діяла паперова фабрика. На її місці в 1849 році граф П.Шувалов поставив цукровий завод. Для потреб заводу був побудований і запущений в 1853 році цегельний завод, вальцова і два водяні млини, заснований кінний завод, на якому розводили коней англійської і арабської породи. В місті працювало 11 кузень. Населення Тального до середини ХІХ ст.. складало : «Жителей обоего пола: православнихъ 1861, римських католикові 251, євреєві 3163, изъ коихъ 26 купцовъ 3-й гильдій» (16). На основі цих даних можна зробити висновок, що в Тальному була досить розвинута промисловість і особливо торгівля. Крім того, до кінця ХІХ ст., в Тальному були «православна і католицька церкви, синагога, 4 єврейських молитовних будинки, двокласне народне училище, лікарня, поштова-телеграфна контора, лавки» (17). Тобто тут були релігійні і світські установи, характерні для містечок цієї частини Російської імперії.

         Розвиток промисловості, в т.ч. цукрової, дало імпульс до будівництва залізної дороги в цих місцях. В більшості випадків залізні дороги будувала держава. Однак поміщики, щоб прискорити будівництво дороги, або, щоб вона проходила на більш вигідній (близькій) віддалі від їх заводів або маєтків, як правило приймали фінансову або іншу участь у прокладанні залізної дороги. В 1891р. вступила в дію залізнична лінія Христинівка-Цвітково, що проходила недалеко від Тального. Будівництво дороги сприяло дальнійшому розвитку торгівлі і промисловості. На залізничну станцію звозилась пшениця зі всього округу, а потім вивозилась в портові міста Російської імперії – Одесу, Миколаїв, Ревель (в д.ч. Таллін), Любаву (Лієпал), Нарву, Кенисберг (Калінінград).

         В 1898 році побудований замок Шувалова – незвичайна для цих місць архітектурна споруда, або як його називають «мисливський будинок». Двохповерхове цегляне приміщення з черепичним дахом, має напівпідвальні приміщення з вікнами, розташованими на рівні фундаменту. В приміщенні є підвали. Споруда прикрашена баштами зі шпилями. А розташоване це незвичне приміщення в мальовничій частині Тальнівського дендропарку.

         В квітні 1923 року створюється Тальнівський район з центром в Тальному. З 1926 року Тальному присвоєно статус селища міського типу. З 1938 року населений пункт віднесено до категорії міст районного поділу і має міський статус. В довоєнні роки в Тальному продовжила розвиток промисловість.

         Друга світова війна залишила кроваві сліди в долі міста. З 29 липня 1941 року по 9 березня 1944 року Тальне було окуповане військами гітлерівської Німеччини. За час окупації знищено більше 1000 осіб, біля півтисячі насильно вивезені до Німеччини. Єврейське населення, що не встигло евакуюватися з Тального, було зігнано і замучено в Уманському і Звенигородському гетто. Великі збитки нанесено економіці міста : були розрушені майже всі промислові підприємства, в т.ч. цукровий завод, елеватор, нафтобаза, електростанція, знищено залізничний вокзал, розрушено значну кількість жилих будинків.

         Після війни в Тальному були відновлені колишні підприємства, почали будуватися нові. Побудовано щебеневий завод. В 1960-1970 роках виріс комбінат хлібопродуктів. До його складу ввійшли кукурудзокалібровочний і комбікормовий заводи, елеватор, млин. При харчокомбінаті з 1968 року діє завод по розливу мінеральної води.

         Пам’ятники архітектури, що збереглися в Тальному до наших днів або описані в літературі :

         - костел забудови 1702 року (нині діючий, закінчується його реконструкція) ;

         - замок Шувалова 1898 рік забудови, з моменту завершення будівництва ні разу не ремонтувався, в аварійному стані ;

         - Троїцька церква  1846р.  забудови,  розрушена  в  першій  половині ХХ ст. ;

         - приміщення   керуючого маєтком,  рік  забудови  кінець ХІХ – поч. ХХ ст..

         Природна визначна пам’ятка Тального – водопад.

         На основі зібраної інформації були визначені такі ідеї, які можливо втілити в створюваному гербі міста Тальне і запропоновані символи, їх відображуючі.

         На протязі декількох тисячоліть, можливо, з деякою перервою, територія Тального була заселена. Про це свідчать численні археологічні знахідки. Більша частина  знайдених пам’ятників відноситься до Трипільської культури. Трипільська культура – археологічна культура мідного віку, найдревніших землеробськоскотарських племен, що населяли в ІІІ – ІІ тисячолітті до нашої ери землі сучасної території Правобережної України. Назва «Трипільська культура» було дано археологом В.В.Хвойко по місцю перших відкриттів, зроблених в 1896 році поблизу села Трипілля під Києвом (18). У носіїв цієї культури було розвинуто гончарне мистецтво (хоч вони не користувалися гончарним кругом). Розпис посуду вони робили червоним, чорним і білим кольором. Є можливість відобразити цю ідею одним із символів житлового будинку – сосудом. Як зразок для символу герба взятий сосуд, знайдений при розкопках древнього поселення на околицях Тального.

Можна зобразити воду, що витікає з сосуда. Це відобразить ще одну визначну пам’ятку міста – джерело мінеральної води. Тальнівська мінеральна вода на протязі тривалого проміжку часу розвозилась по навколишніх районах і тому відома далеко за межами міста.

         Також відображення древньої історії Тального може служити символ, в якому поєднані солярні і лунарні знаки, характерні для культури Трипілля і відображаючі представлення наших предків про світоутворення.

         Приведений солярно-лунарний знак має чотирьохчастинну структуру, що відображає чергування пір року (зима, весна, літо, осінь), часу доби, сторони світу. Серповидні сегменти, ймовірно, відображають місячні фази і життєвий цикл в цілому від зародження до розквіту і згасання ? Можливо цей символ містить вказівку на Зодіак і колесо – одне з найважливіших відкриттів людства, яке було відоме трипільцям. Цей солярний знак можна відобразити на гербі повністю, або трохи стилізувати, спростивши зображення.

         Місто розташоване на потужному пласті чорнозему, який почиває на гранітах.

         Ще з часів Трипілля Тальнівщина була центром розвинутої землеробської культури. Сільськогосподарське виробництво і по цей день відіграє важливу роль в житті міста). Тому можна зобразити одне із полів чорним, відобразивши таким чином характер тутешнього шару ґрунту, або земним кольором – символом життя і процвітання. Багатовікова історія вирощування хліба в цих місцях відображена в експозиціях Музею хліба.

         На протязі тривалого часу Тальне жило переважно торгівлею, що визначило відповідний уклад способу життя населення. Загально-призначеним символом торгівлі є кадуцей.

         Через Тальне протікає річка Гірський Тікич. Цю географічну особливість міста – річну долину, переправа через яку с давніх часів існувала в цьому місці,  в гербі можна відобразити слідуючим символом – срібним (або Лазаревим) поясом.

         Одна з особливостей Тального – його граніти. Тальнівські граніти відрізняються особливою міцністю. По цій причині вони важко піддаються обробці. Тому граніт використовувався цільними брилами. Цим гранітом, наприклад, покриті набережні в Санкт-Петербурзі. В гербі ця ідея відображена стіною зі швами. Символ стіни також є відображенням ідеї укріплених сторожових пунктів на території поселення в давні часи.

         В геральдиці є традиція використовувати герб або елементи герба власника населеного пункту або особи, яка внесла визначний вклад в розвиток поселення, або прославила його іншим способом. Граф П.Шувалов фактично започаткував промисловість в Тальному. По цій причині в гербі Тального основний символ герба Шувалова – Єдиноріг використовується в якості одного зі щитодержателів. Другим щитодержателем є можливість зобразити бика. Ще з часів Древнього Єгипту бик Апис – божество родючості, а реальні тварини – бики стали символом працелюбства, наполегливості, завзятості і терпіння (19). Такі якості повинні мати хлібороби, щоб робити свою нелегку роботу. І такі трудівники жили на протязі багатьох віків в цих місцях. Основне заняття носіїв Трипільської культури було землеробство і скотарство. Недивно, що у них був культ родючості. Образ бика був культовим з часів Трипілля.

         Цей персонаж дожив і до наших днів в скарбниці фольклорної спадщини. Срібло, що використовується для зображення щитодержателів, підкреслює алегоричність образів (Дьява – посилка на трипілля).

         Щит герба увінчує міська корона. Це вказує на статус герба – він відноситься до територіального. Форма щита – чотирикутна з загостренням вниз характерна для гербів Черкаської області (багато гербів на щиті такої форми застосовуються уже декілька століть

         В клейноді герба Тального розміщено зображення фенікса, як відображення головної ідеї, відображеної в щиті герба. Цей персонаж – символ життя, що відроджується. Фенікс – в міфології деяких стародавніх народів фантастичний птах, що відроджується з власного попелу. З давніх часів і до наших днів символ відродження притаманний також нашій культурі і віросповіданню.

         В більш давні часи землероби трипільської культури культивували обряд періодичного самоспалення і відновлення своїх поселень, тісно пов’язаний з існувавшою тоді на тутешніх землях системою землекористування (20). Зображення цього символу в гербі Тального підкреслює ідею багатократного відродження населеного пункту після війн і нашесть.

         Щит і щитодержателі розташовані на монолітній гранітній основі, що також може характеризувати і Тальнівські граніти і непохитні устої багатовікового існування цього поселення.

         На девізній стрічці розміщується або девіз герба (по давній традиції девіз пишеться по латині), або назва населеного пункту. Вислів на девізній стрічці як би підсумовує ідеї герба. Для вищевикладених ідей можна запропонувати такий девіз : «Де вепе гадіх» (від доброго кореня). Девізна стрічка кріпиться до основи, на якій розташований щит і щитодержателі.